В’єтнам – руйнуємо мифи та легенди
Викиньте з голови, що В’єтнам – країна суворого соціалізму, жертва війни, кинута і ворогами, і союзниками.
Двогодинний переліт з Бангкока в Ханой – і ви в іншій Азії. Де панує дикий, але веселий капіталізм з копійчаними цінами на фрукти та морепродукти. Де на вулицях бігають зграйки піонерів з мобільними телефонами, а товариші комуністи займаються бізнесом і поклоняються Будді. Де морське узбережжя забудовано п’яти зірковими готелями, а через дорогу в яскраво-зелених рисових полях бродять буйволи.
Група українських туроператорів, у складі якої подорожував ваш кореспондент, проїхала весь В’єтнам – від північної, «офіційної» столиці Ханоя до головного південного мегаполісу, раніше Сайгон, а нині HCMC (так скорочено називають Хо Ши Мін). Треба сказати, що наші західні і північні сусіди давно освоїли В’єтнам як країну екзотичного пляжного відпочинку, аж до чартерних рейсів та «своїх» готелів. Які ж нудні відгуки про В’єтнам залишають ці панове в туристичній Мережі: «харчування хороше, повно морепродуктів, ні дискотеки, в’єтнамки – як лялечки з порцеляни» … Годі вам, панове! Сидіть краще у Туреччині, якщо вам так мало потрібно від цього життя.
Якщо вже летіти за десятки тисяч кілометрів – так не для тілесних утіх. Східний шматочок Індокитаю ніби створений для думаючих людей, що пізнають світ не шлунком, а очима, розумом і серцем. І без того динамічний В’єтнам варто побачити в русі, заглянути в очі простим людям. І якщо в наступному житті ви народитесь в’єтнамцем – вам таки пощастить!
За вікном головної траси країни, де ходять корови і буйволи, де господині сушать на розпеченому асфальті перший урожай рису, пропливають курорти та селища – дорога йде уздовж моря, а узбережжя розтягнулося на 3 тис. км. Швидкість – не більше 45 км на годину, і можна, рухаючись вслід за ледачим потоком свідомості, задавати дурні питання гіду: а що ви тут їсте, чому в’єтнамці не цілуються, яка в них зарплата. Ми дізналися, що у В’єтнамі доведеться забути про молоко та хліб (в Індокитаї в ходу рис, м’ясо та овочі). Ми пережили легкий шок від дежавю, побачивши на вулицях міст і селищ українську дійсність 10-15-річної давності. Усі, хто вміє рахувати до трьох, торгують. У кого є шматочок землі або морської гладі – вирощують рис, лотоси, каву, перли, креветок і міняють здобуте на дхони.
Від радісної активності робочого люду країна, не ображена природою, виглядає яскравою, доглянутої і досить перспективною. А ми, як «гості з майбутнього», знаємо, що буде далі – розшарування на бідніших і багатших, концентрація бізнесу. Ну, то що ж – все в цьому світі має йти своєю чергою.
